Ро дичам було наплювати на мене, коли я перебувала в ди тбудинку. Як тільки я стала успішною — вони раптом згадали про мене.

Мої батьки добре заробляли, завжди було багато гр ошей. У нас в будинку було багато гостей. Мама і тато обидва з багатодітних сімей, тому і родичів у нас завжди було багато. Всі постійно зверталися за допомогою, в основному за фінансовою. Постійно просили в борг не маленькі су ми гр ошей, а віддавати ніколи не поспішали. Мені виповнилося 14 років, і мої батьки загинули в автокатастрофі, і чомусь всі разом зникли. Я залишилася зовсім одна. Ніхто з родичів навіть і чути про мене не хотіли. Деяким я намагалася дзвонити, щоб надали допомогу, але в основному ці, так звані родичі, навіть не відповідали на мої дзвінки, просто не брали трубку. Мене визначили в ди тячий бу динок. Я постійно пл акала, мені було дуже важко і тяжко. На моє щастя, все ж, є хороші люди на землі.

У нас біля будинку є магазин, і одна продавщиця з нього забрала мене з дитячого будинку. Вона була одружена, і у них була дочка 5 років. Ці люди, по суті, мені абсолютно сторонні, але вони мене врятували і допомогли пережити все це пекло. Як я дізналася пізніше, моя мама колись теж їм сильно допомогла. У моєї мами було добре серце. Так ось вона влаштувала чоловіка цієї продавщиці на хорошу роботу. Коли були живі мої батьки, я вчилася в хорошому і дорогому ліцеї. Але у моїх прийомних мами і тата не було стільки гр ошей, і все ж вони твердо сказали, що я довчуся саме в цьому ліцеї. Щоночі я пл акала в подушку. Мені було дуже шкода прийомних батьків.

Вони працювали вдень і вночі, без вихідних, намагалися зароби ти якомога більше гро шей, щоб оп латити моє навчання, модно і красиво одягнути. Але ж у них була ще й своя дочка, яка теж багато в чому мала потребу. Я ніколи ні про що не просила, а навіть навпаки пропонувала перевести мене в звичайну школу, але вони навідріз відмовилися. Просто відповідали: у тебе буде все добре, ось побачиш, і продовжували роби ти свою справу. З їх рідною донькою ми стали як рідні, всюди і завжди були разом. Мої прийомні батьки дали мені добру освіту. Зараз я вже доросла, самостійна 25-річна дівчина. Влаштувалася на роботу в мерію. І тепер я повністю себе забезпечую сама, і про маму з татом я не забуваю. Завжди їм допомагаю. Купила їм машину і дачу, щоб тепер вони могли відпочити і ні про що не переживати.

Також я оплачую навчання моєї молодшої улюбленої сестрички. Ці абсолютно сторонні мені люди стали для мене рідними. Набагато рідніше кожного з моїх численних родичів, які тепер почали самі мені дзвонити і запрошувати в гості. Але мені цього не треба, вони для мене чужі люди. На їх запрошення я відповіла просто, щоб вони більше мене ніколи не турбували і взагалі забули про моє існування. Може, звичайно, хто і засудить мене за це, може я не права. Але вони кинули мене в найважчий момент мого життя. А тепер вони мені теж не потрібні, як колись і я їм. Мої батьки пишаються мною, раді за мої успіхи, але всім цим я цілком і повністю зобов’язана тільки їм: це їхня заслуга, це вони мене поставили на ноги, подолавши стільки труднощів. Я їх дуже люблю. Спасибі їм величезне.