Іван Петрович свого часу зробив усе, щоб забезпечити сина всім необхідним. Але в старості років син поступав з ним аж надто погано.

-Сину, купи батькові пряник, будь ласка, — попросив Іван Петрович. Олександр подивився на батька з роздратуванням. -Я тобі цукерки купив минулого тижня! Ти їх ще не доїв! Досить від мене постійно вимагати всяке, набрид ти! — пробурчав Сашко. Іван Петрович опустив погляд і непомітно змахнув сльозу. Він не розумів, чим заслужив на таке ставлення, адже все життя тільки й робив, що намагався заради свого сина. Він навіть дім свій продав, де прожив із дружиною усі щасливі роки життя.

Все для того, щоб додати синові на житло у місті. І син спочатку охоче прийняв батька, а потім той почав його дратувати, все частіше його відвідувала думка, що добре б батька прибудувати до будинку для людей похилого віку. І одного разу він таки зважився. Просто прийшов і сказав, щоб дід зібрав свої речі. -Ну яого ти так засмучуєшся? Ми тебе будемо відвідувати.. Тільки це була брехня.

Він ніколи так і не приїхав. А Іван Петрович на нього чекав. І коли його не стало, оголосили заповіт. Син не знав, що батько в банку має велику суму грошей. Всі свої накопичення він заповідав доглядальниці Галі. Вона була доброю, молодою дівчиною, яка доглядала його в будинку для людей похилого віку в останні години його життя.